«Диявол носить Прада 2»: занепад журналів, відгуки, цитати та огляд фільму

Травень 2026, американський Vogue виходить з обкладинкою, де сидять дві жінки: Меріл Стріп у ролі Міранди Прістлі та Анна Вінтур — людина, з якої цей образ списаний тридцять сім років тому.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Vogue (@voguemagazine)

Перший фільм «Диявол носить Прада» вийшов 2006, коли Анна Вінтур була головною редакторкою журналу. А 2026 року, коли відбулась прем’єра другої частини, на цій посаді Анни Вінтур вже не було. Бо у червні 2025 вона оголосила, що покидає крісло editor-in chief і шукає собі заміну. 

Тому цей фільм не міг вийти раніше, бо реальність ще не наздогнала те, що в ньому відбувається.

Бо це не тільки фільм про моду, кризу друкованих журналів та повернення Енді Сакс. Це фільм, серцевиною якого є питання, що двадцять років творилось в медіа, куди ми йдемо і чи диявол ще читає журнали? 

У цьому ми й розберемось!

Що відбулось із журналами за останні 20 років

У першому фільмі є монолог, який розбирали на цитатки ще 2006. Міранда пояснює Енді, як відтінок блакитного її светрика пройшов шлях від показу Оскара де ла Ренти, через Ів Сен-Лорана, через журнали, універмаги і врешті опинився в стоковому магазині, де Енді його й купила. Це монолог про те, як рішення падають зверху вниз. Бо думаєш, що ти приймаєш його, хоча насправді хтось вже обрав за тебе.

Але якщо 2006 це звучало як гордовиті правила фешн-індустрії, то 2026 цієї вертикалі вже немає. Тренди тепер з’являються в TikTok, тримаються 2 тижні й зникають. Vogue більше не диктує дизайнерам і жінкам, що носити. Усі рівні працюють зараз паралельно й змагаються за одне й ту саме— увагу, яка стала мегацінним ресурсом. 

Оглядаємо сюжет «Диявол носить Прада 2» (без великих спойлерів)

Дія відбувається через двадцять років після першого фільму, і за цей час у всіх щось пішло не так. Runway («Подіум») все ще існує, але бюджети вже не безмежні, номер вже не такий товстий від реклами, а в офісі тепер вживають страшні слова «контент» і «трафік» — що для Міранди рівносильно образі.

Сюжет крутиться навколо трьох сюжетних ліній.

Перша — Енді без журналістики. Енн Гетевей повертається до своєї героїні через двадцять років. 2006 Енді обрала справжню журналістику замість моди. Так вона кинула роботу в Runway, світ блискіток і пішла писати про важливе. Проте 2026 ця журналістика її викинула першою, бо за сюжетом Енді втрачає роботу журналістки-розслідувачки й так повертається до Міранди. 

Друга — Емілі–конкурентка. За двадцять років Емілі Чарлтон (Емілі Блант) перетворилася зі зацькованої першої асистентки на топменеджерку у фешн-індустрії. У фільмі вона змагається з Мірандою за рекламні бюджети. Це і є той самий розкол, який зараз часто відбувається: бренд вирішує, чи дати гроші Vogue з його тиражем, чи інфлюенсеру з 8 мільйонами підписників. Емілі є символом тих, хто зрозумів нові правила гри. Міранда — тих, хто диктував старі. 

Третя — Міранда і те, що відбувається з легендами. Біографка Анни Вінтур Емі Оделл сказала: «Вона тримає журнал релевантним, тому що вона сама — селебріті, її відомість тримає Vogue актуальним». І цікаво, як перевернулась логіка: раніше журнал робив редакторку відомою, тепер відома редакторка рятує журнал. Це ознака того, що все тримається не на системі, а на одній людині.

У фільмі у нас були і згадки про штучний інтелект, а один чолов’яга з технопоглядом навіть дав спітч, через який Міранда пустила сльозу. Говорили про мистецтво, підбирали щелепу від образів головних героїв і дивились, як жінка, що віддала все своє життя моді, самотньо проходить вночі торговою галереєю, де зібрані бренди. 

Ну, і зібрали цитати з фільму, які запали в душу:

Що кажуть критики, глядачі і де вони розійшлись в думках

Якщо коротко, то загалом відгуки позитивні (перша хвиля рецензій дала 74% на Rotten Tomatoes — сайт з рецензіями). АЛЕ завжди є але. 

Де всі одноголосні: Головні герої — вау! The Hollywood Reporter написав, що фільм як «пухнаста, весела ностальгія», а всі четверо — Стріп, Гетевей, Блант і Туччі — повернулись у свої ролі з легкістю. The New Yorker підсумував: фільм «продає вагон абсурдних речей, але продає їх напрочуд добре — з переконаністю і правильним балансом цинізму та надії».

Де думки розійшлись: сюжет. Guy Lodge з Variety сказав «За майже будь-яким мірилом це слабший фільм».  

Тому відгуки різняться, комусь подобається ця частина більше, ніж перша (кхм, копірайтерці), комусь — навпаки. Але що кажуть українські digital-експерти? 

А ще Kukurudza & Besida media заколабились, аби розібрати, як змінилась індустрія медіа. Заглядай у карусельку і реакцію не забудь!

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Блог про SMM: reels | stories | візуал (@kukurudza.blog)

То що з дияволом — він ще носить Прада?

Справжні дияволи 2026 року не люди, а соцмережі, алгоритми TikTok, рекомендації Instagram та штучний інтелект. 

«Диявол носить Прада 2» — це фільм, який запитує: що залишається від професії, коли її суть змінюється? Що залишається від редакторки, коли мегапопулярний журнал перестав бути центром індустрії? Що робити, коли світ змінюється і які будуть нові правила гри?

Фільм не дає прямих відповідей. Можливо, тому що відповідей поки немає ні в нього, ні в нас. Залишається тільки наплив фотоспалахів навколо двох жінок на обкладинці травневого Vogue.